Инфобиржа - вопросы и ответы по аудиту и законам.

Організаційні принципи та методика проведення аудиту зносу основних засобів

Після попереднього ознайомлення з діяльністю економічного суб’єкта й ухвалення остаточного рішення про згоду на надання аудиторських послуг здійснюються підготовка проекту договору і укладення договору між аудиторською організацією та економічним суб’єктом. У тексті договору вказуються предмет договору, права й обов’язки обох сторін (виконавця і замовника), умови надання і вартість аудиторських послуг, порядок і строки розрахунків (у тому числі виплати авансу чи задатку), відповідальність сторін і порядок вирішення спору, строк діяння договору й адреси сторін (дод М1). Обов’язково наводяться серія, номер і дата видачі Аудиторською палатою України сертифіката - письмового свідоцтва про кваліфікаційну придатність аудитора, і ліцензії - дозволу на право аудиторської діяльності на території України за необхідною для аудиту спеціалізацією, вказується орган, що видав ліцензію. У договорі має бути наведений календарний план надання аудиторських послуг, склад виконавців замовлення і строки поетапного виконання робіт. До договору про надання аудиторських послуг додається протокол, хгідно якого визначається ціна на проведення аудиторської первірки (дод. М2).

Якщо аудиторське завдання містить специфічні питання, що вимагають спеціальних поглиблених знань тобто тих, що не стосуються компетенції аудиторської організації, то до аудиторської перевірки додатково залучаються експерти необхідного профілю.

Таким чином, строки і вартість (з урахуванням оцінки ризику) аудиторської перевірки залежать від цілого ряду важливих факторів, а саме: характеру і складності бізнесу клієнта, організаційної структури і чисельності персоналу, частоти зміни керівництва й особистих характеристик керівників, стилю керівництва, чесності адміністрації, професіоналізму штатних співробітників, місця розташування клієнта, розкиданості на великій території виробничих дільниць з різним характером виробництва, організації самого аудиторського процесу (його інформаційного, методичного, технічного і кадрового забезпечення), раціонального розподілу відповідальності та повноважень між обома сторонами (виконавцем і замовником). Як показує практика, оптимальні строки проведення аудиторської перевірки становлять 1,5-2 місяці.

При згоді на проведення аудиту обов’язковим є укладання листа зобов’язання (дод. М3).

Ознайомившись з масштабом, організаційно-управлінською структурою й умовами роботи підприємства-клієнта, аудитору варто оцінити міру загального аудиторського ризику, яким супроводжується кожна аудиторська перевірка, і внести в договір на проведення аудиту граничнодопустиму суму ризику.

Ризик проведення аудиторської перевірки являє собою ризик аудитора, пов’язаний з підготуванням неправильного висновку за фінансовими документами. Автори монографії “Аудит Монтгомері” Ф.Л. Дефліз, Г.Р. Дженік та ін. [19] розглядають загальний аудиторський ризик, як сукупність двох видів: ризику від наявних фальсифікованих фінансових документів і ризик від того, що аудитор не зможе їх виявити. Перший вид ризику не підлягає контролю з боку аудитора. Аудитор оцінює ризик, який має відношення до підприємства, проте не може ніяк його змінити. Другий вид ризику має назву ризику невиявлених помилок. Він може контролюватися аудитором шляхом вибору і проведення відповідних аудиторських процедур, спрямованих на формування конкретних висновків за діловими операціями і бухгалтерськими балансами. Ризик наявності викривлень у фінансових документах має два аспекти: внутрішній і ризик у разі контрольної перевірки.

Українські фахівці розглядають загальний аудиторський ризик як сукупність властивого ризику, ризику контролю, ризику невиявлення помилок.

У національному нормативі аудиту № 12 “Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов’язаного з його ефективністю і функціонуванням” наводяться характеристики цих термінів.

Властивий ризик — це здатність залишку на певному бухгалтерському рахунку або за певною категорією операцій до суттєвих перекручень, або здатність до перекручень за цими показниками у комплексі з перекрученнями на інших рахунках чи за операціями, з припущенням, що до них не застосовуватимуться заходи внутрішнього контролю підприємства.

Ризик контролю — це ризик від неефективності внутрішнього контролю. Адже система внутрішнього контролю і аудиту не завжди функціонує ефективно, і помилки які можуть трапитися у системі бухгалтерського обліку підприємства, могли бути своєчасно попереджені та виправлені персоналом підприємства.

Ризик невиявлення помилок полягає в тому, що аудиторські процедури не завжди можуть виявити помилки за залишками на певному рахунку і за певною операцією.

Важливою проблемою є оцінка надійності внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту ( якщо такий є ) зносу основних засобів на підприємстві - клієнті.

Оцінка внутрішнього контролю зносу основних засолбів може здійсюнватися зовнішнім незалежним аудитором.

Оцінивши ступінь довіри до системи внутрішнього контролю зносу основних засобів і можливості використання результатів роботи внутрішнього аудитора, зовнішній аудитор повинен оцінити загальний аудиторський ризик перевірки.

Як вже зазначалося, кожній аудиторській перевірці за будь-яких умов притаманний аудиторський ризик, який полягає в тому, що аудитор може скласти аудиторський висновок, який не відповідає дійсному фінансовому стану підприємства. Це означає, що суттєві помилки, які містяться у фінансовій бухгалтерській звітності, можуть залишитись не виявленими аудитором, внаслідок чого викривлюються показники бухгалтерської звітності.

Для оцінювання властивого ризику ( ВР ) та ризику невідповідності внутрішнього контролю (РК) на базовому підприємстві використовується листок оцінки властивого ризику та ризику невідповідності внутрішнього контролю (Додаток Л2), де є питання, на які необхідно відповісти. Джерелами інформації є засоби масової інформації, статут підприємства, наказ підприємства про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику підприємства, бухгалтерські документи. Рівень аудиторського ризику залежить від професіоналізму аудитора, його моральних якостей.

Для розрахунку ступеню високого ризику сумуються відповіді у графі “високий ризик” та діляться на загальну кількість питань

Аудиторський ризик виявляється у зв’язку з тим, що дії аудитора відносно перевірки звітності суб’єктивні. Чим нижчий рівень бажаного ризику для аудитора, тим більше він повинен бути впевненим у тому, що звітність не містить матеріальних помилок і пропусків. Нульовий ризик означає впевненість у достовірності інформації. На практиці аудитор не може бути повністю впевненим у достовірності звітності, тому аудиторський ризик завжди перебуває між 0 і 1 (або О та 100 %).

Після цього визначається рівень аудиторського ризику. Допустима величина загального аудиторського ризику знаходиться в межах 1 – 5 % суми балансу. Підприємство, загалом, має добрі показники фінансово-господарської діяльності, тому аудитор встановлює ризик у межах 1%, враховуючи умови перевірки та характер діяльності підприємства.

Оскільки АР = ВР * РК * РВ, то ризик невиявлення помилок має вигляд:

На практиці встановлюють ризик внутрішнього контролю на рівні 100% і аудитор вибирає стратегію:

1) підтвердження залишків на початок та кінець року;

2) перевірка достовірності балансу та інших форм фінансової та податкової звітності;

3) перевірка правильності ведення аналітичного та синтетичного обліку;

4) перевірка відповідності Головної книги і форм звітності.

Аудиторський ризик також можна визначити і за такою формулою:

де РК – ризик внутрішнього контролю;
РО – ризик системи бухгалтерського обліку;
РВ – ризик виявлення, який залежить безпосередньо від самого аудитора.

При вивченні системи бухгалтерського обліку необхідно підрахувати позитивні відповіді. Якщо загальний ризик аудитора складає у межах 1%, то ризик виявлення помилок визначається :

При 100% рівні ризику системи бухгалтерського обліку та ризику внутрішнього контролю ризик виявлення помилок складає:

Тобто 1% невиявлених помилок залишається аудитором після проведення аудиторської перевірки.

Від оціненого рівня ризику перевірки зносу основних засобів залежить кількість і види аудиторських процедур, які будуть виконані.

Наступним етапом аудиту є розрахунок гранично допустимих сум відхилень по об’єкту перевірки. Для цього доцільно використовувати дедуктивний метод. Рівень суттєвості знаходиться у межі 5-10%. На нього впливають зовнішні і внутрішні фактори. Керівництво підприємства не має прямого впливу на величину амортизаційних відрахувань, тому рівень суттєвості може підвищуватися до 2-4%.

Для визначення величини гранично допустимої суми відхилень по обсягу перевірки слід обрати базовий показник, по відношенню до якого буде проводитись розрахунок суттєвості. Як правило – це загальна сума балансу і валового доходу. Проте, можуть також застосовувати в якості бази оборотні засоби, короткострокові зобов’язання або загальну вартість майна.

Для визначення суттєвості відхилення по обсягу перевірки використаємо в якості базового показника суму балансу. За 2003 рік вона складає 280830 тис. грн.

Допустима сума відхилень складає:

Тобто, якщо аудитором виявлено помилок в межах від 5616,6 до 11233,3 тис. грн., то надається позитивний аудиторський висновок, а якщо виявлено помилок більше ніж 11233,2 тис. грн. – негативний.

Подальшим кроком в організації проведення аудиту основних засобів є складання плану проведення аудиту. Планування аудиту є найважливішим методологічним принципом аудиту. Планування аудиту повинно здійснюватися на підставі національних нормативів аудиту “Планування аудиту” № 9, “Знання бізнесу клієнта” № 10, “Суттєвість та її взаємозв’язок з ризиком аудиторської перевірки” № 11, “Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов’язаного з ефективністю її функціонування” № 12, інших нормативних і законодавчих актів.

Планування аудиторської діяльності здійснюється з метою надання ефективних економічних послуг у визначений проміжок часу, зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямках аудиту, та виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше. Планування аудиту пов’язане з визначенням його цілей і задач, відповідальності і обов’язків аудиторів.

Таким чином, планування — це процес, який дає можливість найбільш раціонально виконати аудит і одночасно зменшити ризик невиявлення найсуттєвіших моментів діяльності клієнта. Щоб планування було ефективним, воно повинно доповнюватися контролем виконаних робіт і постійною реєстрацією всіх фактів і висловів. Це дає можливість уникнути зайвого ризику, більш ґрунтовно підійти до прийняття рішення щодо загальних результатів перевірки.

Планування аудиту повинно оформлятися документально (дод Н1). Відповідно до Національного нормативу аудиту (ННА) “Планування аудиту” № 9 передбачається складання двох документів: загальний план та програма аудиту. Також за необхідності складається порядок змін та уточнень у загальному плані та програмі аудиту.

З метою ефективного проведення аудиторської перевірки аудиторові слід планувати свою роботу. Планування має ґрунтуватися на попередньому вивченні особливостей фінансово-господарської діяльності клієнта.

У планах потрібно передбачати:

а) одержання знань про систему обліку клієнта, облікової політики і процедур внутрішнього контролю;

б) очікуваний рівень довіри до системи внутрішнього контролю;

в) визначення і програмування змісту, терміну проведення і розміру процедур перевірки, яку необхідно виконати;

г) координацію всіх аудиторських робіт та послуг. Слід так організувати процес планування, щоб існувала можливість внесення необхідних змін у план перевірки всієї тривалості аудиту.

Отже, підготовчий етап закінчується складанням програми подальших дій. Аудиторська програма розробляється з моменту конкретизації загального плану аудиту відповідно до додатка до національного нормативу аудиту “Договір на проведення аудиту” № 4. В програмі повинні бути чітко сформульовані мета й об’єкти аудиту, завдання, коло виконавців, обґрунтовані потреби в залученні сторонніх консультантів і експертів, зазначені порядок і умови залучення до перевірки інших аудиторських організацій, установлені послідовність і строки виконання роботи, обрана форма поетапної звітності та визначена розрахункова величина кожного етапу. Також у програмі аудиту оцінюється ризик внутрішнього контролю і ризик невиявлення суттєвих помилок у звітності. Погоджена програма аудиторської перевірки зносу основних засобів має бути затверджена керівником підприємства, що замовив аудит, до початку її проведення (дод Н2).

Отже, в даному питанні ми розглянули важливі організаційні моменти при проведенні аудиту зносу основних засобів. За допомогою тестів оцінювання власного ризику та ризику системи внутрішнього контролю визначили величину аудиторського ризику та його суттєвість. Також вирішили питання проведення аудиторської перевірки підприємства, на основі плану проведення аудиту склали програму аудиту, яка є основною на підготовчому етапі, так як вона включає графік роботи, виконавців, джерела інформації та перелік методів, прийомів, процедур, необхідних для реалізації аудиту зносу основних засобів.